Архітектурна перлина Запорізького краю.

Тема духовного збереження українського народу, його історії та культури була й лишається актуальною, вона відноситься до розряду вічних.

Усі, хто проїжджає південно-східною частиною м. Приморська, особливо в сонячну днину, завжди звертають увагу на яскраві спалахи. Це сяє у сонячних промінцях купол найстарішої у Запорізькій області церкви Святої Життєдайної Трійці (Троїцької церкви), занесеної до реєстру національно-культурної спадщини України.

Троїцьку церкву побудували в 1814 році на честь перемоги над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року. Цей пам’ятник архітектури відноситься до періоду пізнього класицизму.

Архітектор невідомий. Будівництво храму пов’язано з іменем засновника с.Обіточного генерал-лейтенанта графа В.В.Орлова-Денисова. Спочатку церква була дерев’яною (проіснувала до 1818 року). Але в 1836 році збудували й освятили кам’яну на честь Святої Трійці, яку й нарекли Свято-Троїцькою. Кошти на будівництво кам'яної церкви були надані графом В.В. Орловим- Денисовим.

         Розпис інтер’єру церкви складав 12 зображень (фресок), виконаних мешканцем Ногайська Смоктієм Гордієм Даниловичем. Це про нього писав відомий історик, археолог Д. Яворницький: «Від зодчества Гордій Данилович остаточно перейшов до церковного живопису й у ньому здобув собі широку популярність не тільки по всій Таврійській губернії, але й далеко за її межами».

         Шлях Троїцької церкви був важким. При радянській владі всі церкви, храми, ікони винищували. Не оминула тяжка доля й Троїцьку церкву. У ті часи вона була закрита. Храмову дзвіницю підірвали, а церкву перетворили на господарський склад.

         У 1927 році церкву навіть ремонтували, білили, за розпорядженням із Запоріжжя, як пам’ятник архітектури.

         У роки колективізації в церкві служіння не було, бо люди боялися навіть наблизитися до храму, хвилюючись за своє життя. Але  святиня все ж таки намагалася вистояти, вижити в ті страшні часи.       Під час правління Хрущова й Брежнєва церква також була закрита й служба в ній не проводилася.

         Із 1991 року й по сьогоднішній день у церкві відбувається богослужіння.

         Іконостас Свято-Троїцької церкви датований ще 1950 роком. Перший розпис храму здійснив Каменев, про це свідчить надпис на одній зі стін. Від розпису залишилися вцілілі лише 8 із 12 фресок: «Святий Моїсей», «Олександр Невський», «Іван Хреститель», «Апостол Хома», «Апостол Павло», «Повернення блудного сина», «Князь Володимир», «Благословіння старцем Засимой Марію Єгипетську».

Не замилуватися ними просто неможливо. Із глибин століть дивляться розумні очі святих, ніби запитуючи, як же могла статися така недбалість по відношенню до них, написаних пером талановитого учня Врубеля.

         Оскільки храм Свято-Троїцький, у центрі – чудодійна ікона Святої Трійці, на якій висвітлюється велика біла пляма. А ще в Свято-Троїцькому храмі є декілька незвичайних ікон. Це, зокрема, мироточиві ікони Христа Спасителя і Божої Матері «Замилування». А Казанська Божа Матір, встановлена біля входу в храм, плаче сухими слізьми, а іноді проявляє над своїм образом хрест.

Також у храмі зберігаються мощі святих, поміщені у воск. Усі вони були однакового кольору, але мощі Луки Кримського почервоніли. Можливо, для людини, яка тільки-но їх побачила, це не є дивним, але для тих, хто відвідує храм щодня, ці зміни, звичайно,  – чудо.

         Нарешті в церкву прийшов служити батюшка Дмитро (Дмитро Федорович Лебедченко), шлях якого до слова Божого був тяжким і вистражданим. У минулому він був далекий від релігії. Після армії серйозно займався боксом, був кандидатом у майстри спорту, брав участь у багатьох турнірах. Але в його житті почалися великі труднощі. Спочатку – різка втрата ваги й перевтома, потім смерть дев’ятимісячної дитини, хвороба батька, смерть брата. Наслідок цього – 18 років жахливого безсоння. Справжні віруючі порадили йому звернутися до Бога. Так він почав ходити до християнської церкви, читати молитви й розуміти слово Боже. Після очищення вдалося спокійно спати три ночі, але через деякий час сон знову пропав.

         Тоді він пішов до владики й сказав, що хоче скласти екзамен екстерном. Став дияконом, потім священиком. Його відправили до Троїцької церкви. Як зараз пам’ятає батюшка Дмитро той момент, коли переступив її поріг . Він вважав, що не достойний служити в такій святині, адже це місце було наповнене тисячами віруючих і тисячами молитв. Зі стін дивилися образи святих, які намальовані ще при графі Орлові-Денисові. На даний час у церкві служби проводить син батюшки Дмитра – протоієрей Дмитро Лебедченко.

         На жаль, більша частина первісного розпису церкви втрачена, залишилися лише окремі його фрагменти. Завдяки небайдужим людям, меценатам, почалася відбудова церкви.

         У 2012 році споруджено дзвіницю, яка була зруйнована в 1935 році, замінено вікна, проведено газ, ремонтні роботи фасаду, купола церкви й встановлено новий хрест.

         Згодом здійснено заміну дверей на різьблені, із зображенням святих, розпис вівтаря, освітлення церкви, яку тепер видно навітьуночі.

День Христового Воскресіння, свято Великодня, ознаменувався великою радістю для храму та його служителів і парафіян у заміні старих дзвонів на чотири нових, які вперше зазвучали у Великодню ніч. Але це був неповний комплект, так як установка головного, 140-ка кілограмового дзвону відбулася напередодні престольного свята храму Святої Трійці. Дзвін має гравіювання у вигляді напису «Дзвіниця ся відлита в літо 2014 року від Різдва Христовогодля храму на честь Святої Животворящої Трійці м. Приморська стараннями сім’ї Богуслаєвих». Він, як і попередні чотири, був доставлений із Києво-Печерської лаври.

         Тепер Свято-Троїцький храм знайшов свій голос, адже саме церковні дзвони з давніх часів служили оповіщувачами всього, що відбувається.

Ще більш дивним дивом у храмі Святої Трійці ознаменувався сам день П’ятдесятниці. Під час святкового богослужіння після хрестного ходу, під склепінням церковного купола на одній зі стін з’явилося чітке мерехтливе зображення ангела.

         За словами батюшки Дмитра, необхідно не тільки повернути первозданний вигляд старим фрескам, а й відшукати прихованих на храмових стінах ще кілька образів святих, які поки не побажали явити свої лики світу.

Жива земля! Приморська земля не просто жива. Ви ж подивіться на карту: у чотирьох приморських селах діють Свято-Троїцькі храми – в Райнівці, Радолівці, Петрівці й Приморську. Подумки з’єднайте їх прямими лініями й отримаєте хрест правильної форми. Сам Господь таким чином вказує нам, де конкретно знаходиться свята земля. Значить, треба виконувати його вказівки».

Свято-Троїцька церква відбудована. Вона сяє у своїй красі, несучи через роки духовну та естетичну радість людям. Це не лише окраса міста, духовний осередок приморців-обіточан,єдина історична пам’ятка XVIII століття на території нашого району, а й національно-культурне надбання України, високохудожній витвір мистецтва, якому належить велика роль у процесі духовного відродження нації.

         Тому трагічна й водночас цікава історія найстарішої церкви Запорізької області не може нікого залишити байдужим і не цікавити наших сучасників.

Презентація слайдшоу

Аудіоподкаст